«Нам нікуди повертатися, будинок повністю розбитий»

Коли в 2014 році все почалося, ми спочатку подумали, що це салюти, а це літали «Гради». Все летіло, вибухало навколо, горіли сусідські будинки. Перелякані бігали в бомбосховище в 106 школу. На центральній вулиці Донецька, де ходять автобуси, розірвався снаряд від «Граду».

Ми терпіли-терпіли і поїхали до Маріуполя. Там залишилася дочка. Мені в будинок потрапило чотири снаряди, перший раз - як тільки ми виїхали. Це було 19 серпня [2014 року]. Пожежники загасили. Потім залетів другий снаряд і потрапив в дах; він не вибухнув, його розмінували. У дворі росли ялинки, їх зрізало. Третій снаряд ще сильніше зруйнував будинок. Це вже було пізніше, в 2015 році. А четвертий снаряд майже зруйнував будинок, залишилися тільки стіни.

З рідних ніхто не постраждав, ми як раз поїхали в серпні.

Там затрималася дочка з дітьми. Вони тільки почали орендувати хату, але її документи були ще вдома. І коли залетів вже третій снаряд, то у неї там все згоріло.

Вони знімали житло, ніхто не постраждав. Ледве-ледве я її перевезла сюди без документів, сяк-так на блокпостах нас пропустили. Зараз вона знімає житло в Маріуполі, у неї п'ятеро маленьких дітей. Ми півроку відновлювали їй документи.

Звичайно, війна дуже вплинула на нас. Ми всі працювали, збирали, збирали, але тепер все зруйновано: меблі, посуд, речі - нічого не залишилося. Виходить, тепер діти поневіряються. Один син залишився в Донецьку, знімає житло. Донька тут знімає, це все дуже дорого. Крім того, у доньки після цих вибухів на нервовому грунті тепер косоокість.

Там, де ми жили, зараз дві вулиці повністю зруйновані. Коли були обстріли Красногорівки і Мар'їнки, а у нас кутовий будинок, то все летіло через нього. Свистіло, так було страшно, що ми падали на підлогу. У мене товсті вікна, але вони сильно деренчали. Ми не знали, куди ховатися.

Ми живемо в гуртожитку для переселенців. Зараз у нас відключили світло, його немає два місяці, хоча тут проживають маленькі діти. Тут я проживаю з сином. Мрію, щоб нам дали хоч якесь житло, щоб я знала, що воно буде моїм.

Змінилося моє ставлення до життя. Раніше я була дуже доброю, веселою людиною, а тепер без кінця засмучена. Весь час думаєш: як? що? Коли у тебе є будинок, ти прийшов з роботи, у тебе все є, а тепер - як бомж.