Коли розпочалася війна, було страшно. Ми в підвалі сиділи, кілька разів наді мною кулі свистіли. Іноді ми повзли під будинками. У мене розбиті всі чотири вікна, під'їзд. Літали гелікоптери, тут все горіло і летіло. Ми спускалися в підвал і до ранку там сиділи.

Іноді ходили до знайомої, яка мала гарний притулок, там і спали, і їли. Мені Норвезький фонд допоміг два вікна поставити, а одне так і залишилося забите фанерою.

Ми не зрозуміли, що це серйозно. Нам не вірилося, що стріляють. Я була на ринку, коли літаки почали літати. Ми не знали, куди тікати... застигли і не знали, що робити, а з ринку було видно, як літак це все скидає.

І тоді вилізли всі наші болячки. Всі люди по місту ходять, кульгають, хитаються, всі скаржаться на здоров'я, тиск у нас за 200 майже щодня.