Мені 75 років. Нас війна застала ще у 2014 році. Ми жили в Донецькій області, у селищі Билбасівці. Нас тоді евакуювали до Слов’янська. Там і зараз іде війна. Зараз ми у Билбасівці, нікуди не виїжджали. Нас тут бомбили. Ми спочатку збиралися виїхати, але потім усе обійшлось, і ми залишилися вдома. Багато людей виїжджало, а ми - ні. Нам чутно бої, але живемо, як можемо.
Біля нас ще у 2014 році, коли в Слов’янську все починалось, стояли блокпости. А коли ця війна почалась, був гуркіт, літаки кружляли. Це було велике потрясіння. Молодь виїжджала. А ми в такому віці кому вже потрібні? Разом із такими ж літніми сусідами вирішили залишитись. От і зараз терпимо все це.
Від нас неподалік є села, кілометрів за двадцять, так там усе розбите. Були сильні бої. А в нас повбивало корів. Ракета впала – і загинуло семеро корівок. Тепер надіємось, що до нас не дійдуть такі тяжкі бої, як ми чуємо здалеку.
Коли нормальна погода, то світло є, а коли негода, то вимикають. Буває й таке, що по три дні немає. А газ є постійно.
Нам ліки передавали волонтери. Ми телефоном замовляли, і нам через солдатів передавали. Зараз аптеки відчинені, ліки є. Я перед війною захворіла на ковід. Лікувалась, числа 20 зробила рентген, а результат уже не змогла забрати, бо війна почалась.
Продукти зараз є в магазинах. Нам спочатку давали гуманітарну допомогу, а тепер рідко дають.
Мрію про перемогу. Хочу, щоб закінчилася війна, щоб про нас трохи більше піклувалися й було більше гуманітарної допомоги. Хоч би раз на місяць давали. Нам якось тепліше стає, коли відчуваємо, що про нас піклуються. Хочеться, щоб війна закінчилася перемогою. Буде перемога – буде і мир. А зараз людям дуже важко.
