Кобилевський Олександр учень Микільського ЗЗСО Вугледарської міської ради

Війна для кожної людини має своє значення. Для когось – смуток і печаль, для когось – спосіб заробити гроші, але для більшості – це трагедія. Особливо, якщо це стосується дитини.

Коли почалась війна, я був маленький і спочатку не усвідомлював, що таке війна. Я вважав, що нічого страшного не відбувається, і війна скоро закінчиться.

Воєнні дії почалися далеко від мене. Я бачив їх страшні наслідки лише по телевізору. І в один травневий день, я прокинувся під звуки вибухів та гуркіт гелікоптерів. В маминих очах стояли гіркі сльози, а погляд батька вмить став таким далеким та серйозним.

Все частіше я прокидався не від маминих лагідних слів, а від вибухів, які я чув зовсім поряд. По телебаченню, радіо та в мережі Інтернет, все частіше я чув про нові смерті і почав усвідомлювати, що війна це жах!

Однієї літньої ночі, я разом з батьками, милувався нічним небом та зачаровано спостерігав за зоряним сяйвом, як раптово в небі з’явився ціла низка зірочок. На жаль, це були не зірочки. Це в небі розривалися снаряди. Тоді мені було якось не по собі від того, що я розумів, що вони кудись потраплять, що вони несуть смерть і хтось загине.

Для моєї родини війна теж багато значить. Війна дуже вплинула на мою родину і поставила наше життя в певні рамки. Змінилися погляди, звички, стосунки. Через неї, я вже 8 років не бачив родичів.

Моїй сестрі довелося тікати з рідного будинку на безпечні території та до сих пір вона не може повернутися в рідну домівку. Нам кожного дня доводилось ховатись у бомбосховищах. І це все відчиняло нам очі, що таке війна і що вона робить для нас, та які можуть бути наслідки.

Ніхто з моєї родини не бере участь у воєнних подіях. На щастя, ніхто з моїх близьких та рідних не загинув, але ми все рівно усвідомлюємо, що це дуже страшно, і до чого це приводить.

Найголовніше те, що змінилося ставлення до найціннішого, що в нас є - до життя. А також я зрозумів, що мир треба цінувати та берегти.

Звісно, війна для дітей, які проживають біля фронту, дуже сильно впливає на їх психіку. Візьмемо блокпости, які в нас знаходяться в кожному місті. Для дитини це жах бачити, що тебе переглядають військові із повним боєкомплектом. Я знаю випадки, коли діти плакали, тільки при вигляді блокпоста.

Зараз я вже в достатньо дорослому віці, і мені дуже прикро усвідомлювати, що країна, яка увесь час говорила , що Україна – наша молодша сестра, так гидко і низько вчинила, як тільки в нашій країні почалась тяжка година.

Сьогодні я вже багато чого розумію, і я вважаю, що ми як громадяни своєї країни, повинні зробити багато для того, щоб війна скоріше скінчилась.

Війна – це жах для будь кого. І я, як людина, яка проживає біля фронту і це все бачила, закликаю кожного робити все для того, щоб війна не почалась і не зачепила Вас та вашу родину. Дорослі, зупиніть війну!

Слава Україні!