«Нам досі страшно, не можемо забути гул літаків»

Мені 60 років. У мене інвалідність третьої групи. Живу з мамою в Охтирці. Мамі 83 роки. Вона сліпа. Пересувається тільки по хаті, і то - з великими труднощами.

Ми чули вибухи з першого дня війни. Наш будинок розташований біля залізничного вокзалу, де точилися бої. Під час потужних обстрілів я то спускалася в підвал, то сиділа з мамою в будинку. Згодом взагалі припинила ховатися.

Наш будинок пошкоджено. Добре, що хоч стіни й дах цілі. Коли зникло опалення, розмерзлися батареї. Ми жили в одній кімнаті, опалювали її обігрівачем.

Ми з мамою гіпертоніки. Добре, що волонтери давали ліки. Продукти ми також отримували.

Нам досі страшно. Ще чуємо відлуння вибухів. Не можемо забути гул літаків. Сподіваємося, що війна скоро закінчиться.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/