Мені 70 років. Сім’я невелика. Я зараз у Слов’янську, нікуди не виїжджала, постійно жила тут.

Як почула по радіо, що почалася війна, страшно було - не знала, що робити. Чула, як бомбили Краматорськ, як попали в аеродром. 

Слава Богу, нам дають гуманітарну допомогу. Аптеки у нас працюють. Спочатку багато що зачинилося, а зараз можна купити і ліки, і продукти.

Шокує, що росіяни продовжують цю війну, брат на брата йде. Вони, як Каїн, прийшли вбити братів своїх.

Нам допомагають волонтери, привозять допомогу. Україна нас не забуває - це приємно. Усі засмучені цією війною дурнуватою. Слава Богу, що хоч до нас в місто не зайшли. Допомагає Господь - молимося йому, і він нам допомагає, підтримує нас.

Хоч би майбутнє було таке, як до війни. Було б добре відновитися нам, бо дуже страшні руйнації по країні.