Мені 85 років. Я народився в Краматорську, тут і прожив усе життя. Почув по радіо, що почалася «спецоперація», як її називали в Росії. А насправді це війна. Я нікуди не виїжджав із Краматорська.
Коли почалася війна у 2014 році, ще була жива моя дружина. Ми вирішили поїхати до її сина в Харківську область. Там побули дев’ять днів, побачили, що змін немає, і повернулись назад. Більше нікуди не намагались поїхати.
У нас є будинок моєї матері, там колодязь. Їздили туди набирати воду. А ще нам бочку підвозили, ми з неї набирали. З медикаментами було все нормально. Я нечасто звертаюся до лікарні. На пенсії вже 30 років. Живу, дихаю, пересуваюся, як можу. Їду на базар, скупляюсь на тиждень.
Життя змінилося. Помер брат. Сестра померла, мати, жінка. Я залишився один. Тепер борюся з самотою. Живу одним днем. Яке в мене майбутнє? Куди вітер похилить, туди й хилюся.
Якби ж тільки війна скінчилася! Поки немає жодних рішень. Чекаю кінця, та й усе. Надіюся, що більш ніж пів року війна не триватиме.
