Шубец Анастасія, 10-а клас, Рівненський ліцей "Лідер"

Вчитель, що надихнув на написання — Алексійчук Наталія Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Час початку війни я називаю роком змін. Це нові емоції, відчуття та досвід. Я поділяю життя на "до" і "після".

Весна почалася дуже складно: прийшло повне переосмислення життєвих речей, формування своїх думок та планів, але в той час дитинство й минуле про себе нагадувало.

…Довга дорога в добу, яка зазвичай тривала 6 годин, переживання: чи повернешся в свій дім і чи побачиш знову рідні вулиці.

Я часто шкодувала, що не фотографувала місто і звичайні моменти — після повернення робила це кожен день від страху, що може не стати театру, центру, цілого міста.

Була рада, що поряд родина, але виявилось, це далеко не завжди добре.

За цей час я більше зблизилася з мамою: ми були один в одного єдиною підтримкою. Тато — на війні, не виходив на зв'язок довгий час, а найстрашнішим було пізніше чути його історії.

Перші пів року я назвала «Одне ціле і любов».

Вперше я побачила, якими насправді можуть бути люди в горі як з негативного боку, так і з позитивного.

З осені я вирішила почати інше життя. Цей час назвала "На повну. Максимально". Нова школа, нові друзі, нова поведінка й стиль. Я намагалась не пропускати жодної можливості для відпочинку та прогулянки. Але тут тільки два варіанти в підсумку: або ти щаслива і вдячна, що так жила, або зненавидиш усе, що з цим пов'язано. Цей період багато що дав мені на майбутнє, і на питання: «Чи прожила б його знову?» — я досі не знаю відповіді.

2023 рік я називаю «Не я, або Незрозумілий час». Кожен рух і слово, поведінка були не моїми. Не було й дня, щоб у мене не з'явилась думка, що не так сказала і хто я така.

Період 2024 року назву "Відновленням". Я знайшла те, що мені подобається — свою справу. Познайомилася з «крутими людьми», які не бояться змін, знайшла чудову роботу, яка допомагає відкривати себе у багатьох сферах. Побудувала певні принципи та плани на майбутнє, розумію, що мені потрібно робити для цього, обмежила коло спілкування, і тепер біля мене тільки «потрібні люди». Я почуваюся комфортно і починаю внутрішньо чути себе.

У висновку з'явилось чітке розуміння фразеологізму: "Все, що не робиться, то до кращого".

Для мене ці два роки війни зіграли важливу роль у житті — це роки розкриття та розуміння себе. 

Не потрібно боятись поганого періоду: все, що ми проживаємо, дає досвід та щось корисне. Згадую, як в перші дні всі збирались і в'язали сітки, збирали допомогу і просто були разом з величезною надією в серці. Війна допомогла мені розкрити в людях доброту та щирість.