Гомілко Марина, 1 курс, Кам'янський фаховий музичний коледж імені Мирослава Скорика 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Світлов Антон Павлович 

«1000 днів війни. Мій шлях»

А ЗНАЄТЕ

Війна колись закінчиться

Все рідне повернеться знов

Країна відбудується

Більше ніколи не проллється кров

Вір в майбутнє України

Настане час і ночі будуть тихі

Поки живеш, і поки людина

Роби щасливі вдихи

Настане час і зацвіте калина

Настане час - здобуде перемогу Україна

Для нас цей день, цей час найкращім буде

Бо перемогу ми здобудемо.

Задавалися ви таким питанням, що буде з вами, коли закінчиться війна, який настрій буде?

Я вважаю, що не дивлячись ні на що, у будь яких обставинах, людина повинна залишатися Людиною. Ми народжені для того,  щоб посміхатись, радіти, творити.

Коли почалася війна, всі люди і в тому числі я, стали якимось сумними - нічого не хотілося робити, і вчитися мені теж не хотілось. Але я зрозуміла, що бувають війни, які тривають більше, ніж ми думаєм, і ми не повинні цю частину свого життя витрачати на погані думки і настрій. Я почала думати, як позбутися такого стану, і продовжити жити у такі складні часи.

А тобто мені потрібно було ходити до музичної школи, вчитися, здавати іспити, і багато-багато іншого.

Разом із цим я змінила своє ставлення до поганих подій, зрозуміла що в житті все трапляється не просто так, це - життєві іспити. Нам потрібно їх пройти.

Коли мої однолітки зациклилися на всіх цих подіях, вони стали поганіше вчитися. А я навпаки намагалася перебороти всі страхи і вчитися. Тому що тільки дитинство в нас таке безтурботне і вільне, потім не буде часу вчитися простим речам, потрібно буди вирішувати дуже складні питання.

Коли почалася війна, я прокидаюсь, як завжди вранці, іду до мами і вона каже, що сьогодні не буде хору, сольфеджіо і тренування. Мені дуже подобалось ходити і до музичної школи і на тренування, тому в мене дуже впав настрій, коли мама сказала, що це буде тривати не день.

Я дуже хотіла ходити на заняття, тому навіть не розуміла, як я буду жити без них.

Пізніше я дізналася, що почалася війна, але я не відразу зрозуміла, що це таке. В цей день ми з батьками вирішили, що краще поїхати до бабусі в село, там безпечніше. Дідусь відвіз нас на машині, іхати потрібно було дуже довго, три години. Ми їхали по звичайній трасі, що дуже цікаво, зовсім не було машин. І в перший же день війни ми були у бабусі в селі. Я дуже раділа,  так як дуже любила приїжджати до неї влітку.

У такі часи,  коли починається  війна, дуже багато людей страждають від того що нема чого їсти, нема житла. Я бачу, як знаходиться багато людей, які допомагають їм.

І я вважаю, у такі  складні часи люди починають ставитись один до одного трохи по іншому, більш по людські.

Ми цінувати те, що є не вміємо

Щось краще завжди хочемо знайти

Буває дуже пізно розумієм, те

Що нам Бог дає, потрібно берегти.

Потрібно цінувати все і всіх, за все що є скажи спасибі. Але все ж таки найважливіше за все є на світі життя. А особливо життя кожної людини. Кожну людину потрібно берегти і цінувати, бо вона є невід’ємною частиною нашої великої родини, яка живе на планеті Земля.

Давайте триматись разом і розуміти один одного у такі складні часи.