Я з Херсону. До війни було дуже добре жити в нашому місті, мені все подобалося, Ну а потім все змінилося - з 24 лютого.

День був такий жахливий - всі бігли до супермаркетів, скуповували продукти, в паніці бігали по різним магазинам. Такий дуже напружений та шокуючий день.

Ми жили два місяці, можна сказати, в тюрмі: дуже було тяжко дивитися на те, що робиться з містом. Ніхто не працював, на вулицю було тяжко вийти через психологічний тиск, а потрібно далі жити.

Зараз ми в Одесі. Знайти роботу важко – людей приїхало багато, роботи на всіх не вистачає. Багато бізнесів не працювали, зараз вже трохи краще. Ну, вже час пройшов, то ми влаштувалися та працюємо.

Їжа була, можна було купити, але потрібно було стояти в черзі за одними продуктами потім - за іншими. 21 століття, а ми стоїмо в черзі. Хочеш там купити щось - можеш взяти в обмеженій кількості. Ну і зараз люди там так живуть.

Всі допомагали один одному, продуктами ділилися, допомагали один одному - люди в цей період згуртувалися.

Психологічно важко було все покинути і поїхати. Не знати, що далі, як буде з житлом. Ми надіємося повернутися, якщо з містом все буде добре. Хочеться повернутися в своє місто та в свою квартиру.

Впевнені, що будемо краще жити. Добре, що зараз можна спілкуватися по інтернету, та хочеться побачити рідних та обійняти. Я думаю, ми будемо краще жити, ніж жили, будуть процвітати наші міста, будемо відбудовувати.