Я вдова. Чоловік у мене помер. Пенсія маленька. Є діти і онуки. 

Війна - це біда. У мене була корова. Я йшла по вулиці, а наді мною летіли літаки і ракети. Не знали, що робити, куди тікати, і кричали, і плакали. Це страшно дуже. Діти дуже злякалися. 

Газ і світло подорожчали. У холоді спимо. За таку пенсію не можна проплатити. 

Шокувало те, що у селі у нас убило двадцятитрирічного хлопчика. І хату розбило. Так було страшно, що вити хотілося. У нас через річку Енергодар.

Пили і таблетки заспокійливі, і валер'янку. Лежу і сама собі кажу: "Все буде добре". 

Дав би Бог, щоб війна закінчилася якнайшвидше. У нас тут солдати жили два місяці, допомагали їм їсти варити. Шкода цих дітей. Мрію про Перемогу.