У Харкові обстріли тривали з першого дня війни. Три тижні я прожила в бомбосховищі, там спала з дитиною на стільцях. На поверхню виходила тільки тоді, коли йшла за продуктами. Доводилось у чергах в магазини стояти під обстрілами. Також під обстрілами я ходила за гуманітарною допомогою. Над моєю головою літали винищувачі та скидали бомби.

Виїжджати мені було дуже страшно, власної автівки у мене немає. Коли обстріли стали не такими масованими, я вирішила ризикнути та виїхати до Полтави. Зараз я живу тут та чекаю на завершення війни та повернення до Харкова.