Я мешкав у Луганській області. Дружина померла. У перший день війни я був вдома. Над головою літали літаки, вибухи лунали дуже близько. Спочатку не міг повірити, що це відбувається насправді. 

Відразу вирішив їхати до дітей. Взяв документи і рушив у дорогу. Танки росіян йшли дорогою, а я їхав через Харків, де було небезпечно і напружено. До Києва тягнулися величезні затори. Страх за дітей не відпускав ні на мить. 

Зараз я у дітей. Ми разом, підтримуємо одне одного і щодня чекаємо миру. Я мрію, щоб війна закінчилася, і ми змогли жити спокійно, без вибухів і небезпеки над головою.