Я була в Києві, а мої діти з батьками залишалися в окупації. Півтора року я збирала гроші, щоб нарешті змогти забрати їх. Коли приїхала, ми виїжджали під обстрілами. Діти дуже хотіли потрапити в Україну, тікати від страху та небезпеки. Коли донька побачила український прапор, заплакала. 

Зараз ми живемо в орендованому житлі, і це дуже дорого. Батьки залишаються вдома, бо не можуть залишити будинок, до якого прив’язані роками.

Кожен день ми чекаємо миру і сподіваємося на те, що колись можна буде повернутися до нормального життя, не боячись обстрілів і небезпеки.