Гуляйполе почали бомбили через два дні після початку війни. Я постійно ховалась у підвалі. Не було води, світла й газу. Над будинками постійно літали ракети та снаряди. Мене це шокувало. Не думала, що таке почнеться. 

Ми з мамою виїхали на початку березня, з собою майже нічого не взяли. Тоді виїжджало багато людей. Більше туди ми не повертались. Я інвалід дитинства. З мамою ледве виживаємо, бо вона хворіє. Я не можу піти працювати. Вижити допомагає підтримка один одного. Я мрію, аби життя знову було таким, як до війни. Чекаю на закінчення війни. Сподіваюсь, що скоро зможу поїхати додому.