Часів Яр – моє рідне місто. У перший день війни неподалік від мого будинку прилетів снаряд, вікна повибивало. Мені стало страшно. З родиною постійно сидів у підвалі. Не хотів вірити, що війна затягнеться надовго. У місті були перебої зі світлом, водою й газом. Тяжко було всім мешканцям. Росіяни активно наступали на місто.

Вся Донеччина опинилась на межі виживання. У квітні я вирішив виїжджати. 

До Дніпра я їхав добу. Страшно було, адже окупанти постійно обстрілювали місто. З собою я забрав собак та двох котів. Зараз всі разом живемо у Полтавській області. Добрі люди нам  надали будинок. Дуже чекаю на закінчення війни. Хотілося б повернутись додому.