Ільчук Інна, 11-б клас, Уманський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Нікіфорова Наталія Станіславівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Привіт! Мене звати Інна, наразі мені 16 років, але коли було здійснено повномасштабне вторгнення на мою країну мені було 14. 24 лютого ми прокинулися від вибухів — почалися темні дні жахіття для моєї землі.

Війна… Страшне слово, що раптово увірвалося в життя. На захист країни стали всі: військові, цивільні і навіть діти. За мить прекрасні житлові масиви стали руїнами. Тисячі людей залишали Україну. Мені не довелося покидати домівку, але хоч ми й залишилися в безпеці, я розуміла, що війна торкнулася нас усіх.

Моя сім’я не залишалася байдужою, а з перших днів масштабної війни активно долучалася до допомоги тим, хто опинився в біді. Протягом декількох місяців наш будинок був прихистком, де щоночі зупинялися люди, які втратили все: домівки, роботу, мир.

Я пам'ятаю історію кожного українця ­­­­— про втрату, страх, надію на краще. Ці моторошні історії я не забуду ніколи. Нам усім було страшно, ми не уявляли, що на нас чекає далі, але я точно не могла сидіти склавши руки.

Через деякий час, коли всі звикли до наших реалій, я долучилася до волонтерського штабу. Це стало для мене ще сильнішим кроком, я відчула, що можна робити ще більше добра.

Кожну вільну хвилинку я присвячувала допомозі нашим військовим.

Допомагаючи та спілкуючись з іншими волонтерами, які, як і я, прагнули допомогти, я почувалася потрібною. Ми працювали разом, відчуваючи єдність і спільну мету. Це дало мені можливість зрозуміти, наскільки важливо об'єднувати зусилля та підтримувати одне одного в складні часи. Волонтерство стало для мене не просто способом допомоги, але й способом зберегти надію і оптимізм у житті. Кожен наш маленький крок може змінити життя на краще, і це мене надихає.

Моє навчання та буденність зазнали значних змін. Спершу я відчувала тривогу та невпевненість, адже все стало хаотичним, звичний ритм життя порушився.

Школа перейшла на дистанційне навчання, що додало всім нам нових викликів. Проте я не дозволяла собі падати духом чи розслаблятися,

я усвідомлювала, що в такий складний час важливо зберегти внутрішню силу та рішучість. Я продовжувала навчатися, а вільний час присвятила волонтерській діяльності в штабі, де займалася корисними справами, розуміючи їхню важливість. Це давало мені змогу не лише реалізувати свій потенціал, а й набути досвіду і рішучості для майбутньої боротьби за краще майбутнє у вільній Україні.

Але ж у чому полягала моя робота? Оскільки мало хто з наших українців мав знання про те, як зробити найкращі маскувальні сітки для наших захисників, спершу ми виготовляли їх із тканини. Підготовка тканини до плетіння, тобто фарбування, стала моєю основною роботою. Пізніше почали виготовляти костюми «кікімори» і до моєї звичної роботи додалися ще й пошук та підготовка мішковини для виготовлення маскувальних костюмів. Врешті-решт, плетіння маскувального захисту вдосконалилося, і вже не потрібно було фарбувати тканину, оскільки ми почали працювали з нетканим матеріалом «флізелін».

Саме так, щоденно виплітаючи захист для наших героїв, я провела три літа і продовжую робити це зараз у вільний від навчання час. Та постійні слова вдячності, від наших захисників, підтримують у мені жагу до допомоги. Нас, українців, рухають до перемоги не подяки чи грошові винагороди, а любов до рідної землі, патріотизм, ненависть до тих, хто прийшов до нас із мечем. Думки про наших захисників завжди супроводжують мене.

Я уявляю, як вони використовують наше маскування на полі бою, і це наповнює мене гордістю

та надією. Кожна хвилинка, проведена в штабі, стає частинкою великої справи, і це надзвичайно мотивує мене продовжувати працювати.

Війна змінила нас. Покоління, що не мало знати війну, швидко подорослішало. Я вірю, ми відбудуємо Україну і український прапор майорітиме над вільною Україною! Об'єднаймо наші зусилля! Хто, як не ми, повинні захистити рідну землю від ворога, нехай кожен з нас стане частинкою цієї великої справи! Я впевнена, спільною працею ми обов’язково переможемо!

Живіть, допомагайте, наближайте нашу перемогу!