Я жила в Гуляйполі з дітьми, сестрою й батьками. 24 лютого у місті завили сирени – стало моторошно. Ми підготували підвал. Невдовзі зникло світло. З п’ятого березня почалися прильоти. Після цього я з дітьми виїхала до Запоріжжя. На виїзді з міста ми потрапили під обстріл.
Були плани та мрії, а війна їх перекреслила. Я залишилася без роботи. Зараз не можу працювати, бо ні з ким залишити малу дитину. Живемо на виплати від держави та гуманітарну допомогу.
Хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Мрію про щасливе життя вдома.
