У перший день війни у мене була паніка. У селищі були сильні бої. У перші дні вимкнули воду, світло та газ. Не працювали магазини та аптеки. Хліба в селищі не було. 

В результаті обстрілів на вулиці було багато тіл вбитих солдат, також лежали люди, яким відірвало кінцівки. Це дуже страшне видовище. Так тривало біля двох тижнів. 

Після окупації селища я вирішила евакуюватись. Мене з родиною взяли із собою прості люди, яких я навіть не знала. Загалом нас було одинадцять чоловік в одній автівці.

Мій син їхав у багажнику. На кожному блокпості його роздягали та оглядали тіло.

Зараз я живу в Запоріжжі, бо тут живе моя донька. Я сподіваюсь, що я повернусь додому. Там залишились мої батьки.