Життя повністю змінилось, ми втратили все, на війні загинув чоловік, він був прикордонником, я з двома дітками 4 місяці були в окупації, за те що ми родина військового до нас руські тварюки приходили по три рази на тиждень, забирали їжу, одяг, били. Коли приходили до нас руські, я відводила дітей до залу, закривала і включала мультики. Чоловік загинув, ми навіть не змогли його поховати, його без нас поховали у Дніпрі.

Найскладніше - це втрата чоловіка і самого найкращого батька, ця біль вона не проходить ніяк. Селище було окуповано з 6 березня, ліків не було, хліба не було.