Я з міста Харкова, мені 20 років. Я вчилася, жила своїм життям, навіть мала невеликий бізнес. Все було чудово.

Десь о п’ятій ранку мама розбудила мене і сказала, що почалася війна. Було чутно вибухи. Моя бабуся жила на Салтівці, і звідти було видно випущені ракети, залпи «Градів». Було дуже страшно і незрозуміло.

Ми виїхали 7 березня. Жили деякий час у друзів, а потім вже переїхали в інше місце. На той час було складно виїхати: всі вокзали були переповнені. Але так вийшло, що ми приїхали на вокзал, і вже за 15 хвилин виїхали. Нам повезло. 

Людей було дуже багато, і дуже було страшно, коли над вокзалом літала ворожа авіація. Люди кидали речі і тікали.

Мій чоловік - військовий, в цьому сенсі мені дуже важко. Змінилося моє ставлення до людей. Стало більш зрозуміло, що в житті є по-справжньому важливим.

Я вірю, що буде наша перемога, але коли - це дуже важко сказати. Хочу, щоб майбутнє, перш за все, було мирним.