Історії, які ви нам довірили
Ніна Олексіївна прожила все життя у рідній Станиці, де зустріла другу половинку та збудувала сімейне щастя. Зараз вона з тугою дивиться у завтрашній день без надії, але мріє зібрати всю родину за великим столом.
Я народилася і все життя прожила у Станиці Луганській. Працювала у міській лікарні помічником кухаря, потім на залізничній станції у Новій Кондрашівці. У 19 років вийшла заміж, а через рік у нас народився перший син Ігор, який зараз інвалід. Все гаразд було, на відпочинок їздили, а потім усе змінилося.
Хочеться забути, як у нас почалася війна. Пам'ятаю, я насмажила цвітної капусти, ми були на подвір'ї, коли почули гул літака. Тоді на підстанцію скинули бомбу – і ми аж підстрибнули. Спершу взагалі не зрозуміли, що це було.
Я на той час працювала у лісництві, і треба було ходити на чергування. Коли бомбили, я найстійкіша залишилася. Хлопці всі по домівках, кажуть: «Ми на телефоні». А я сиділа. Все свистить, стріляють, коли страшно стало, вирішила йти додому.
Зараз навіть немає стимулу у завтрашньому дні. Прожив день – і слава Богу. Важко стало і морально, і фізично.
Мрію, щоб війна припинилася, щоб я своїх онуків побачила, щоб зібралася сім'я за круглим великим столом, пораділи.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
