На жаль, з приходом війни, наша сім'я вимушена була виїхати евакуаційним потягом до Львова, а потім до Чернівців. Під час вибухів поряд, на очах донечки вилетіло скло з вікон у дитячій кімнаті. З сльозами, не розуміючи, як у стані стресу опинились в коридорі, вимушені були спуститись голодними у холодний підвал та чекати поки настане тиша.

Не витримавши це все, зібрали речі та евакуювалась. Відчуття тривожності та страху - це згадка про війну, яка досі у нашій голові.

 Донечка дуже потребує психологічної підтримки фахівців, відпочинок на свіжому повітрі, відновлення емоційного стану та спілкування з дітьми.

З приходом війни важко було усвідомити, що потрібно залишити рідну домівку, евакуюватись на той час в нікуди, але треба було рятувати дітей. Коли почалась війна магазини та аптеки припинили постачання продуктів та медикаментів. Найнеобхідніші продукти розбирались швидко, а ліків взагалі привозили дуже мало і всім людям не вистачало.