Я мешканка Дружківки. Живу разом із донькою. На даний момент не працюю за станом здоров'я. 

У перший день війни ми злякалися вибухів. Донька збиралась їхати на навчання, я її не пустила. 

З медикаментами у мене зараз проблема, через те, що лікування дороге. Продуктів вистачає завдяки гуманітарній допомозі. 

У мене цукровий діабет, який розпочався на нервовому грунті. Це сталося після того як 31 березня біля нашого будинку був вибух, у мене вікна повилітали і я сильно злякалась. Тепер доводиться лікуватись. 

Приємно було, що Червоний Хрест нам допомагає, інші благодійні організації. Від Фонду Ріната Ахметова нам видавали гуманітарну допомогу. Приємно, що про людей не забувають. А так - живемо одним днем, тому що дуже важко. Поки немає жодних планів на майбутнє. 

Донька навчається дистанційно. Крім неї, у мене нікого немає. Знайомі здебільшого виїхали. Всі хвилюються за наших військових, за наше місто.

Хотілося б, щоб війна закінчилась, щоб мир швидше настав, щоб ми процвітали. Майбутнє бачу хорошим уже не стільки для нас, скільки для наших дітей. Вони дуже хвилюються у цей непростий час. 

Сподіваюсь, що хлопці наші переможуть і все буде добре.