Ми з міста Бахмута. Я заміжня, у мене двоє дітей - дев'яти і сімнадцяти років. Наразі ми проживаємо у Черкасах. 

У перший день війни ми були розгублені і не розуміли, що робити. 

З початком повномасштабного вторгнення з магазинів зникло практично все. Ми виїхали у квітні 2022 року і побачили таку ж картину і в інших регіонах України. Згодом стало краще. 

Найбільше шокували обстріли і вибухи. Ми жили у прифронтовій зоні, були звичні до стрілянини, але після повномасштабного вторгнення все стало набагато страшніше. Коли все навколо вибухало, було моторошно. 

Ми довго не наважувались виїжджати, а потім через знайомих евакуювались всією родиною: виїжджали і мама, і брат. Знайшли квартиру у Черкасах і перший час жили ввісьмох у двокімнатній квартирі. Ми сподівалися, що це ненадовго, - скоро ми повернемося додому. Коли зрозуміли, що нікуди не повернемося, намагалися влаштувати своє життя на новому місці. 

Молодша дитина дуже боїться повітряної тривоги, сирени, будь-яких гучних звуків. Брат виїхав за кордон. 

Ми залишилися без домівки, намагаємося розпочати нове життя.

Зараз дуже складно щось спрогнозувати. Сподіваюсь, що ми відбудуємо наші зруйновані міста. Для початку потрібно, щоб закінчилась війна.