«На наших очах «Гради» відстрілювалися»

Дмитро Володимирович залишив Донецьк заради безпеки своєї родини і змінив уклад життя, перетворившись з мешканця міста на фермера. Виїзд був важким через перекриті шляхи. Чоловік бачив, як військова техніка обстрілювала міста і села, тому повертатися не хоче.

Спочатку я зі своєю родиною виїхав з Донецька в село Студенок, а матуся з братом залишалась в місті до серпня 2014-го. Зараз не скажу точно, який це був день. Я приїхав вивозити їх. Вийшло так, що неможна було виїхати з Донецька в сторону Ясинуватої, тільки в сторону Новоазовська. Ми туди і поїхали. З Донецька об’їжджали кругом через Вугледар. Дорога 160 км від Донецька до Студенка по прямій, а ми проїхали 360 км.

В цей день ми бачили військові підрозділи, на наших очах «Гради» відстрілювались, танки були, багато чого бачили. Стільки народу було на дорогах, і ніхто не знав, як їхати. Це потім розумів, що це жах. А коли їхали, не було часу думати, тобто треба було вивозити родину, тому їхали. І повертатися не плануємо.

З початком війни закінчився мій бізнес. Матусю в 2016 році я поховав вже тут, в Студенку. Брат і в Київ їздив працювати, і в Дніпро, знову повернувся, зараз в сусідньому будинку живе. Ми з дружиною і дитиною. Я повністю змінив своє життя: якщо раніше я бізнесом займався, то тепер фермерством.

Старша дочка з онуками і чоловіком в Черкасах зараз. Середні син і дочка в Києві працюють. Молодша – маленька, шкільного віку, тому з нами поруч.

Раніше ніхто слово «здоров’я» не промовляв, тому що всі були здорові. А коли матусю вивіз, вона захворіла і за два роки її поховали. Якісь негаразди зі здоров’ям почалися. Ми вчасно це помітили. Тепер перестали зайвий раз нервувати, більше звертаємо увагу на своє здоров’я, щоб підтримувати форму.