На початку війни Карина Бігірістанова і її батьки потрапляли під обстріли, на щастя, залишилися неушкоджені, але пережили сильний стрес. Тепер навіть звуки далекої стрільби викликають у неї панічний страх.
Мої батьки в 2014 році потрапили під один з перших обстрілів, коли їхали додому з Луганська. А потім ми з молодшим братом гостювали в Краснодоні і бачили, як поруч з будинком збили літак. Бігли ми звідти, тільки п'яти виблискували!
Мені тоді п'ятнадцять років було, несла на руках п'ятирічного брата. У якийсь момент піднімаю голову і бачу цей літак так близько, мало не над головою... Тоді я поклала брата на землю і сама лягла на нього. Мені було дуже страшно.
На літо батьки відправили нас до родичів на південь, у вересні тато привіз додому. А в листопаді я мало не загинула, коли снаряд розірвався навпроти мого училища і всі вікна в аудиторіях повилітали.
Зараз у нас теж час від часу стріляють, нещодавно чула з боку Старого Айдару. Було дуже чутно і дуже страшно. Таке відчуття, ніби все заново починається.
Ми зараз живемо з чоловіком і маленькою дитиною в Щасті. З роботою важко. Я в декреті, чоловік працює неофіційно. Погано, що ми зараз не можемо виїхати на заробітки за кордон, як раніше.
Мрію, щоб були рідні здорові. Нічого більше не потрібно.
.png "Імена")
