Як же все це забути, коли над Петрівкою летіли кулі та снаряди? Десь убивало людей.

Бог милував нашу Петрівку, лише один випадок із смертельним результатом був. Сусіди постраждали.

Цього не забудеш, це залишиться назавжди.

Дрижали шибки, люди по півроку жили в підвалах.

Ми з бабусею не ходили до підвалу. Ми його приготували, але боялися, що коли впаде будинок, ми, дві жінки, звідти не виберемося. Тому лежали кожна у своїй кімнаті й молилися, коли над головою літали снаряди.

Для мене було дуже тяжко все це пережити. Моя дитина спочатку хотіла вступати до Києва. Але ми навіть не могли поїхати здати документи, бо не було чим виїхати.

Дітям нашого випуску вступати треба було після 11-го класу – і почалася війна.

Ми не могли поїхати та скласти іспити – Луганськ не приймав, розбомблений. Нам другим потоком дозволили здавати в Києві. Ми їхали полями, а там стріляли.