Я працювала директоркою дитячого садочка. У перший день війни керівництво мені сказало, що на роботу не виходимо. Я думала, що бойові дії довго не триватимуть та все буде добре, але ж ні. Обстріли тривали постійно. На моїх очах гинули люди. Моя дитина мені говорила, що ми не виживемо. Це для мене було найстрашніше.
Я з дітьми вирішила виїжджати. Дорога було небезпечною, але ми вижили. Через шість днів після виїзду до нашого села зайшли росіяни.
Зараз живу на Кіровоградщині. Мій чоловік загинув на передовій, тож я залишилась без підтримки. Намагаюсь триматись та не падати духом. Я сподіваюсь, що Україна переможе та ми житимемо у мирі. Я хочу повернутися на Донеччину, у Бахмут.
