Мені 28 років. Народилася в місті Слов’янську. Працюю. Заміжня, маю сина.

В перший день війни було страшно, бо ми не знали, що робити. Ми відразу пішли до батьків чоловіка, а потім виїхали до Дніпра.

Шокують новини. Звісно, за людей дуже страшно. Я сильно переживала за чоловіка, тому що він залишався вдома.

Ми їхали 14 годин до Дніпра. Були величезні затори. Ми рухалися дуже повільно. Виїхали о шостій ранку, а добралися о дев’ятій вечора. Виїжджали на машині з друзями.

Ми взагалі не знали, куди їдемо. Планували поїхати до батьків кумів, які живуть у Житомирській області, але ми просто не встигли б туди до комендантської години. Тому вирішили залишитися в Дніпрі. Тут у нас також є знайомі. Вони надали нам житло безкоштовно. 

Своє майбутнє бачу щасливим, у мирній Україні.