Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олександр Шмирев

«Думок про повернення до Донецька вже немає»

переглядів: 770

Зараз у мене в руках шпатель або викрутка, а ще пару років тому я працював відеооператором на одному з провідних телеканалів країни. Як замісити бетон і стелити ламінат, налаштувати камеру та зробити панорамні зйомки я вчився самостійно, маючи при цьому диплом психолога.

Думок про повернення до Донецька вже немає

Коли у 2014-му в Донецьку почалися хвилювання, я і напарник-журналіст ще деякий час продовжували працювати, але сам телеканал був захоплений, а співробітники роз’їхалися. Знімали сюжети про місто, про життя донеччан. На заходи, організовані новою «владою», не ходили. У підсумку, я залишився без роботи. Буквально за пару днів прийняв рішення про переїзд до Києва.

В одній руці валіза з речами, у другій – сумка з інструментами. На столичному вокзалі мене зустрів друг. Ми йдемо по перону. Мить – обривається ремінь, і сумка з інструментами з гуркотом падає на плитку. «Це знак, значить, буду тут робити ремонти», – сказав я тоді. Ми посміялися і забули про цей випадок.

Деякий час я жив із родиною колеги з Донецька. Потім знімав квартиру з журналістами ТРК «Донбас». Спати доводилося на підлозі. Тому незабаром я знову з’їхав. Цього разу – у великий гараж, який згодом став станцією техобслуговування.

Заодно знайшов роботу – зробив ремонт у приміщенні. Це мої далекі родичі вирішили зайнятися бізнесом. Коли ремонт наближався до кінця, зателефонували з ТРК «Україна», і я знову «пішов у телевізор». Щотижня були відрядження на Донбас – Опитне, Мар’їнка, Красногорівка.

Через якийсь час я зрозумів, що почав емоційно вигоряти. Боячись за свою психіку, влітку 2017 року звільнився. Потім остаточно вирішив розпрощатися з «теликом» і став майстром з ремонтів.

У перспективі хочу сколотити бригаду. Але все ж першочергова мета – покупка житла в Києві. Поки разом із цивільною дружиною орендуємо квартиру. Думок про повернення до Донецька вже немає. Раніше ще жевріла надія. Я розумів, що вантаж минулого тягнув мене назад. У батьківському домі до війни побудував другий поверх. Планував одружитися й там жити. Практично все було готове, залишилося пару штрихів. Але не судилося.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 Текст Історії мирних чоловіки 2014 переїзд психологічні травми обстріли обстріли Донецька
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій