Романенко Єсенія, 16 років, «Троїцький ліцей Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області»

Есе "Один день"

6 квітня 2014 рік – день, коли в нашій країні розпочалась війна. Деякі люди навіть не уявляють, що таке війна… і я їм заздрю, адже ми були змушені зрозуміти це на особистому досвіді. Багато людей співчувають, намагаються допомогти, але вони не розуміють почуття та емоції людей, які знаходяться на полі бою, які змушені покидати свої домівки заради того, щоб вижити, які кожен день бояться за своє життя і життя своїх родичів та дізнаються про втрату найрідніших.

Особисто я зрозуміла, що почалася війна , коли у новинах почула про декілька тисяч загиблих людей, які відстоювали свою думку. Я була ще зовсім маленькою, в 2014 році мені виповнилося лише дев’ять років, але я уже усвідомлювала масштаби трагедії.

Влітку 2014 року мама раптом повідомила: “ До нас найближчим часом приїдуть родичі!” Я дійсно раділа від того, що познайомлюся з тіткою та сестрою, яких не бачила з моменту свого народження, але не уявляла, через що їм прийшлося пройти: покинути власні будинки, щоб зберегти своє життя та життя своїх дітей.

Я бачила сльози на очах у рідної людини і це через те, що вона не розуміла, що буде завтра, через день, через тиждень, через місяць…. Чи буде в них можливість повернутися до свого минулого життя. Мені було дуже шкода свою молодшу сестру, яка сумувала за рідним містом, не мала можливості спілкуватися зі своїми друзями, але найбільше вона хотіла побачити рідних бабусю й дідуся, переконатися, що вони живі.

Сестричці нічого не пояснювали, вважали її замалою і не хотіли, щоб її спогади про дитинство нагадували жахливі часи війни. Я дивилася на неї і бачила, як вона гралася своїми іграшками, і навіть не здогадувалася, що її рідної домівки вже немає.

Саме в той вечір я усвідомила, що таке війна і на що вона здатна….Війна – це смерть і біль. Вона зруйнувала безліч усіляких будівель, пам’яток, сімей та людських доль. Війна – це завжди горе, тому що йде рахунок на життя.

Для моєї родини день, коли почалась війна, запам’ятався назавжди, дорослі одразу ж зрозуміли, які наслідки понесе за собою вона. І були праві, але навіть вони не могли підозрювати наскільки великими будуть втрати.

Щодня я чула, що гинуть люди, це настільки жахливо, що люди такі жорстокі, що вони так легко позбавляють когось життя і навіть не замислюються над цим. Люди зіткнулися з новою реальністю життя, коли посеред дня могла початися стрілянина або з літаків падали різні вибухонебезпечні речовини.

Багато дітей втрачали своїх батьків і їм доводилося бачити постріли, вбивства, нові умови життя, хоча це було не життя, а виживання. Мені війна схожа з вибухом на Чорнобильській АЕС, але тоді, в далекому 1986 році, вибух відбувся випадково, через помилку, а в момент війни ті особи, які вбивали українців, робили це навмисно, і, навіть отримували насолоду та почуття влади над людьми. Мені здається, нова реальність асоціювалася у людей з найважчим періодом їх життя, з найтяжчими моментами.

Людям середнього віку доводилося брати на себе відповідальність за всю родину, бачити сльози дітей та страждання батьків. Найбільше мене дивувало і дивує дотепер, що нікого не карали за такі жорстокі вчинки, все сходило з рук – це найбільше лякає.

Зараз війна начебто «почала закінчуватися», але кількість постраждалих людей вражає. На жаль, великий відсоток людей загинуло… Люди, які були всі ті роки на війні, заслуговують поваги і ми завжди повинні їх пам’ятати і бути їм вдячними.

У 2021 році мені виповнилося шістнадцять років і я не можу сказати, що війна для мене і нашої країни закінчилася, потрібно пройти декільком десятиріччям, щоб велика кількість людей повернулась до минулого темпу життя. Війна завжди є великою поразкою, в ній немає переможців.

Для дітей, які бачили війну на власні очі, мир – це знаходитися зі своїми рідними разом, мати змогу навчатися, гуляти, не боятися, що в будь-який момент вони можуть загинути.

Мир – це той скарб для людей, про який вони так давно мріяли. Українці і наша країна заслуговує на мир.