Білоножко Мілана, 15 років, 9 клас, Білоцерківський ліцей іноземних мов – гімназії №9 

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Ліщук Алла Петрівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Для мене війна в Україні триває з 2014 року, коли я з родиною вимушена була переїхати з Луганської області м. Стаханов( Кадіївка ) в м. Біла Церква Київської області. У нас були дуже важкі часи, ми навчились жити з початку у новому місті. Нам дуже пощастило, що на нашому шляху зустрілись добрі і справжні люди.

Життя в нашій родині налагодилось, але… близько п'ятої ранку 24 лютого 2022 року вся Україна прокинулась від ракетних ударів. Від одного з таких вибухів прокинулася і наша родина. Батьків у ліжку вже не було. Я розгублено вийшла зі спальні та знайшла заплакану маму у сусідній кімнаті: "Що сталося"? – схвильовано запитала я. "Почалося", – скупо відповіла мати. Далі вона сказала мені швидко вдягатися, а сама тим часом збирала мою маленьку дворічну сестричку.

У ту мить, час нібито зупинився, я не могла повірити у те, що мені і моїй родині знову прийдеться пережити жах війни, цей нескінченний страх. Знов укриття, сльози і нерозуміння, як жити далі.

Наша родина вирішила, що для мене і моєї сестри буде краще і безпечніше, якщо ми з мамою виїдемо за кордон. Нескінченні сирени, укриття визивали у мене неймовірний жах. Паралельно надходили повідомлення від друзів та рідних з різних міст України про окупацію, зруйновані міста, смерть , хаос.

Наша дорога була дуже важка. Я бачила багато стомлених, вбитих горем українців, у яких в поглядах було стільки болю і розпачу, що це я запам’ятаю назавжди. Ми приїхали до країни Австрія, там нас зустріли волонтери з благодійної організації “Карітас”. Нам надали дуже комфортне житло у мальовничому, туристичному місті Гетціс ( федеральний округ Форальберг). Нас оточували незабутні красоти Альпійськіх гір, ми дихали чистим повітрям, знайомилися з новою культурою, а головне – були в безпеці. Але все це мене не тішило, я благала маму повернутися додому, мені не хотілось жити ніде, крім України. Матуся вмовляла мене бути сильною та терплячою.

Ми знову вчились жити з самого початку у новому суспільстві. З часом я звикла до нових умов, мене влаштували у Австрійську школу, де я закінчувала восьмий клас. Мої однокласники дуже добре до мене ставились, вони допомагали мені звикнути до нових реалій життя.

У цій країні ми прожили шість довгих місяців. Навчання в австрійській школі дуже відрізняється від української. На мою думку, рівень знань у нашій державі набагато вищий, ніж у європейських школах. Ми більш глибше вивчаємо без винятку предмети, інформації нам дають більше, завдання робимо складніші, тому і знання у нас кращі. Але плюси в австрійській освіті також є, бо в цієї держави великий акцент йде на розвиток комунікації, тому діти відвертіші, добріші і дуже відповідальні.

Я згодна з тим, що нашій державі і нашим громадянам є що перейняти у європейських країн, але і Європа поступається Україні у деяких благах, до яких звикли українці. Я вважаю, що ми знаходимося на рівні хорошої середньоєвропейської країни, а не країни, котра тільки тягнеться до Європейського рівня, як заведено вважати за кордоном та багато кому здавалося й тут.

Я вірю, мир, а точніше перемога України, скоро! Мир – це спокій для мне, це усмішка мами, це можливість гуляти з друзями по улюбленому парку «Олександрія», це планування літа, це…. Це моє життя до 2014 та 24.02.2022 року!