Кірічек Карина, 11 клас, Комунальний заклад "Харківська гімназія № 165 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вергун Тетяна Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що таке війна? Я ніколи не розуміла значення цього слова в повній мірі, весь його біль і страждання. Мені не доводилося думати про потребу підвалів у будівлях, замислюватися над фразою «мирного неба над головою», чути повітряні тривоги чи залпи вогню. Але двадцять четвертого лютого життя всіх українців змінилося, нам довелося зустрітися з агресією іншої країни. Змушені були бігти, ховатися у підвалах чи просто радіти, що твої близькі в безпеці і з ними все добре.

Ти розумієш: усі проблеми, страхи й переживання, які були до цього, нічого не значать. Щовечора я згадую дні до війни.

Тоді мені хотілося чогось кращого, а іноді була незадоволена навіть цим. Багато речей ми сприймали як належне. А коли в один момент все втрачаєш, то розумієш, яким прекрасним було наше життя. З’являється бажання все повернути. Але приходить розуміння того, як було раніше уже не буде. У повсякденному житті ми завжди чимось незадоволені.

А коли втрачаємо, то шкодуємо, що не цінували.

Дім завжди асоціюється із затишком й безпекою. Місцем, де тебе завжди чекає любляча родина, де можеш заховатися від усього світу, де спокійно й затишно. З початком війни ми опинилися в небезпеці. Довелося покидати  рідну домівку, усюди чулися вибухи, а поруч горіли будинки. Коли змушений їхати і не знаєш на скільки, то прощаєшся з усім, що дороге твоєму серцю. Сльози ллються навіть у найсильніших.

Хочеться забрати з собою все, але це неможливо. У глибині душі віримо, що обов’язково повернемося.

Для більшості українців війна стала найважчим випробуванням у житті, яке змінило кожного з нас. Багато людей  об’єдналося, хтось навпаки показав своє справжнє обличчя. Однак це лише черговий привід відчувати неабияку гордість за свою державу й людей, які не сплять ночами та захищають Батьківщину. Всередині все одно переповнює ненависть до ворогів.

Багато невинних людей, дітей зазнає поранень або гине. Вони назавжди залишаться в наших серцях, ми ніколи не забудемо цей жах.

Війна багато завдає шкоди. Держава – агресор самовпевнено зайшла не тільки на територію нашої держави, але й у мирне, спокійне життя. Вони порушили нашу буденність, зруйнували всі мрії. Проте зараз я з упевненістю можу сказати, що мрія всіх українців – це перемога. За час війни ми докорінно змінилися, ставши міцнішими, витривалішими, більш усвідомленими, хто ми є й у чому наша унікальність.

Так, на нашому шляху буде ще багато випробувань, однак ми обов’язково вистоїмо.

Адже феноменальну здатність гуртуватися в найтяжчі часи разом з бажанням допомогти тим, хто цього потребує, відстоювання своїх позицій та небажання підкорюватися – все  це, мабуть, сучасні українці отримали від своїх пращурів. Ми знаємо і усвідомлюємо ціну перемоги. Ми вдячні тим , хто нас боронить і тим, хто віддав своє життя в цій боротьбі.

Ця війна в жодному разі не зламає нас, а тільки зробить сильнішими, бо українці – нація нескорених.

Українці вже перемогли, бо нарешті усвідомили значення рідної мови, держави, історії, свою українську ідентичність. Сподіваюся, що ми понесемо це і далі. На жаль, уроки ми не завжди засвоюємо. Але маю надію, що ми не втратимо ці досягнення після нашої перемоги. Адже від цього залежатиме, як ми будемо жити далі, які цінності будуть нас об’єднувати і наскільки міцно. Ми змусили світ повірити в нас і побачити нас. Перемога –це лише питання часу.

Я вірю в диво. Бо знаю, що воно трапляється з тими, хто не здається й іде вперед попри все. Тож тримаймо стрій на шляху до Перемоги!