Маю дружину, двох дорослих дітей. Вони вже мають свої сім'ї. Дочка живе у Кураховому, а син із нами.

З довоєнного життя найчастіше згадується те, що тоді не стріляли. У перший день, коли все почалося, я був на роботі. Зайшли танки і тут почалося таке, що не передати. Було таке, коли сиділи у підвалі, але потім весь час залишалися в хаті. Рідним сказав, щоби нікуди не вибігали.

При обстрілах наш будинок не сильно постраждав. Я не звертався за допомогою і все відновлював самотужки.

У 2014 році ми зробили вдома свердловину, користуємося нею. У місті вода була перебита. З електрикою все гаразд. Магазини працюють, зарплатню платять, можна жити. Але ми живемо у постійній напрузі. Не дай Боже нікому таке пережити, як довелося нам.

Дуже хочеться забути той період, коли Красногорівку дуже обстрілювали, забути всю війну.