До війни я жила у Світлодарську. У перший день вторгнення було дуже страшно. Мені подзвонила подруга з Харкова, та повідомила, що їх бомблять. Я навіть ще змогла піти на роботу. Там пробула пів дня, а потім пішла на роботу. Чоловік був у відрядженні, я чекала на нього і хвилювалась, щоб він не потрапив під обстріл.
У місто продукти не завозили. Ми жили на межі голоду. На щастя, була пекарня, яка працювала, і там можна було придбати хліб. Ще й не було пального. Було дуже важко.
З чоловіком та донькою ми виїхали до Дніпропетровщини, а потім переїхали у Київ. Зараз залишаємось тут, орендуємо житло. Я сподіваюсь, що у майбутньому все буде добре, Україна процвітатиме.
