Я жила спокійним мирним життям, працювала у садочку прачкою та двірником. Ніколи не думала про війну. У перший день вторгнення керівництво повідомило про те, що на роботу виходити не потрібно. Далі почалося складне життя в окупації та в обстановці гуманітарної катастрофи. Не було води, світла і газу. 

Росіяни нас бомбили дуже сильно, на моїх очах руйнували вулиці.

Тому я з сином виїхала до Запоріжжі, де зараз і перебуваю. Тут є гарні люди, які нас підтримують. 

Зараз я мрію тільки про повернення додому.