Ліщук Марина, 11 клас, Рівненський кооперативний економіко-правовий фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Юсин Інна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це біль кожного українця. Це мільйони зламаних життів. Усвідомлювати муки, які переживає наш народ століттями, важко, але ще важче нести цей біль. І у кожного він свій. Як хрест. Тільки насправді це скоріше антипод чомусь святому.

Люди до огиди швидко звикають до будь яких обставин. Навіть до таких найдикіших, як війна.

Війна у першу чергу змусила мене задуматись про правосуддя. Про злочин, який я впевнена, росіяни завжди чинили цілком свідомо, і про кару, яку вони мусять понести. Віра в справедливість – це все, що досі підтримує у мені сили і переконання у моїх цінностях. Цінності – те, що війна змінює навік.

Світ перестав бути таким, яким ми його знали. Страх охопив все навколо, але разом з ним прокинувся і опір, і боротьба.

Тепер всі українці зрозуміли, що не можуть стояти осторонь, що кожен з нас має внести себе в цю боротьбу. Хтось пішов на фронт, захищаючи нашу землю від ворога. Хтось залишився в тилу, допомагаючи армії та біженцям. Хтось став волонтером, збираючи гуманітарну допомогу. Кожен вибрав свій шлях, але мета була і є одна – перемога України. Найбільшою цінністю насправді є життя, і мене дивує, коли мої знайомі з-за кордону не зовсім розуміють цього. Вони й не розуміють як українці можуть «жити життя» під сигналами повітряної тривоги, а я не розумію, як вони можуть переживати через щось настільки нереальне і далеке, як майбутнє. Бо ж у кожного в Україні майбутнє може не настати. У когось росіяни відібрали і теперішнє.

По суті своїй війна – це похорони. Постійні похорони і сльози. Це відчай – майже кожен день стояти на колінах і проводжати «на щиті» героя.

Але це наша боротьба за незалежність. Кожен платить велику ціну. Хтось занадто велику. І хоча шлях до перемоги ще довгий і важкий, ніхто не опускає руки. Ми будемо боротися до останнього подиху, адже ми маємо за що жити. За нашу землю, за наших близьких, за наше майбутнє. Ми збережемо пам’ять про всіх, хто віддав життя за нашу свободу.

« - Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи! Та з розпукою, крізь стиснені щелепи: - Жить! - Відплатить!!....Або вмерти»