Спочатку не вірив, що розпочалася війна. Потім звик. Шокувало те, що живемо у цивілізований час, у 21 сторіччі, і братній народ на нас напав і робить такі дії, що не вкладаються у жодні рамки. 

Труднощі були у тому, що родичі були дуже налякані, виїжджали на захід України. Я залишився, за будь-яких розкладів буду вдома. 

На початку війни були деякі проблеми з продуктами, ціни виросли. З водою особливих проблем не було. Певний час падав рівень Каховського водосховища, але тепер прибуває вода. Ми живемо у такій місцевості, де багато людей працює на землі і залежить від поливу. Більшість почали робити у себе свердловини. 

Я працюю у школі. Продовжуємо навчання у дистанційній формі. З початком війни навчальний процес був призупинений, а потім знову відновили заняття. 

У нас є родичі в росії, на Уралі. З ними зв'язки розірвалися. Моя теща, хоч і росіянка, більшість життя живе в Україні. Порвала стосунки з усією своєю ріднею з росії. 

Від психологічних труднощів відволікає робота. Дякуючи ЗСУ, Перемога буде за нами. Питання часу. Потрібно бути оптимістом, я вважаю. 

У своєму колективі ми займаємося волонтерством, допомагаємо нашим односельцям, які перебувають на війні. Кожного тижня ми збираємо продукти, одяг, кошти на потреби армії. 

Я вважаю, що ми відвоюємо всі наші території. Можливо, це буде нескоро, але, думаю, що за рік усе закінчиться. Будемо далі працювати, відновлювати країну, ніхто не збирається виїжджати.