Наталія Петрівна все життя прожила в Павлівці, невеличкому селі на Донеччині. Тут пройшли її найщасливіші й найтяжчі дні.

Коли прийшла війна, село накрили російські обстріли, а потім - окупація. Наталія Петрівна залишалася вдома, сподіваючись, що все скоро скінчиться. Але стало тільки гірше. Люди зникали, чужі військові ходили її вулицею, а головне - відчуття, що життя, яке вона знала, закінчилося. Тікати було страшно. Дороги прострілювали, машини з мирними людьми нищили. Але вона не могла залишатися. Узяла лише найнеобхідніше й вирушила на свій страх і ризик.