Ми з чоловіком жили в місті Оріхів Запорізької області. Через два місяці війни виїхали в Запоріжжя.

Труднощів з продуктами харчування не було. Ми мали деякі запаси. Не могли купити свіжого хліба, але були сухарі. Інколи самі випікали. Воду підвозили. Донька з Києва надсилала продукти і медикаменти.

Було страшно. Ми сиділи в підвалі. А коли вийшли з нього, побачили, як одні сусідські будинки горіли, а інші були розбиті.

Чоловік довго не погоджувався покинути будинок, оскільки боявся мародерства. А коли не залишилося сил терпіти обстріли, згодився на переїзд. Ми виїхали з тринадцятирічним внуком. Собаку залишили в сусідів. Зараз мешкаємо в Запоріжжі. Знайомі надали нам квартиру безкоштовно.

Ми залишилися без роботи, стали переселенцями. Діти живуть в одному місті, ми – в іншому. Усі психологічно травмовані.

Я думаю, що війна затягнеться до наступної осені або зими, адже непросто вигнати окупантів і повернути свої території.

Своє майбутнє бачу у відбудованому Оріхові.