Сєрих Павло, 11 клас, Харківський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу «Харківська  гуманітарно-педагогічна академія»  Харківської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гейдел Алла Михайлівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я ніколи не забуду той день, коли я з сестрою та її дітьми виїжджали з рідного села під обстрілами. Ми залишили все: наш дім, речі, знайомих.

Усе що залишилось із нами - це спогади про мирне життя у рідному селі, навчання у школі, прогулянки з друзями та пара ляльок моєї маленької племінниці, якими вона дуже любила гратися.

Дорога до міста була довгою, холодною і наповненою тривогою. Ми не знали, де опинимось, де будемо жити, чи буде в нас взагалі дах над головою, си будуть їжа і тепло. Але коли ми прибули, нас зустріла давня родичка нашої мами, яка раніше бачила нас лище кілька разів, коли ми буде ще малі.

Вона не просто впустила нас до свого дому - вона прийняла нас, як своїх дітей. Годувала, гріла, слухала та обіймала.

У ті хвилини я вперше зрозумів, що доброта сильніше за страх. Мене вразило, як людина яка пережила срес через свою хворобу, а саме - рак, не закрилася в собі, а й відкрила серце іншим.

Вона не зважала що ми їй майже чужі. Просто допомагала нам - щиро від душі.

В моєму житті, це було вперше, коли я бачив справжню силу людяністі. Я пам`ятаю, як увечері ми сиділи на кухні з тіткою Людою та її чоловіком, пили чай, а в сусідній кімнаті гралися мої племінники з тією самою парою ляльок. У тому затишку, серед звичайних речей, я вперше за довгий час відчув щось схоже на мир. Той маленький острівок безпеки змінив мій погляд на світ. Я зрозумів, що навіть одна добра людина може змінити чиєсь життя.