Маргарита з дитиною вчасно покинули рідне місто, уникнувши вибуху на вокзалі. На заході України вони знайшли підтримку і почали жити заново

Коли почалася ця жахлива війна, ми були вдома, мирно спали.

Це було дуже важко: покинути свій дім, їхати, не знаючи куди, з дитиною та однією сумкою.  А потім дізнатись, що через якийсь час на той вокзал, з якого ми їхали, прилетіла бомба, і там загинуло багато людей. Всі наші рідні залишились під обстрілами, тільки я та дитина виїхали.              

На новому місці теж було дуже тяжко. Одягу не було, і з продуктами теж проблема. Ми живемо дякуючи волонтерам та гуманітарній допомозі. Доброта людей і їх щира допомога вражають.

Зараз ми живемо на Волині. Дома я працювала в лікарні, а тут пішла навчилась на майстра манікюру. Отримала диплом, потрохи підзаробляю.

Дуже не хочу навіть згадувати про те, що ми пережили. Хочеться щоб цей кошмар закінчився! І всі були живі!