Шамшур Олена, 10-б клас, Баришівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Гаращенко Алла Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мелодія перемоги

Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

Ліна Костенко

Це слова української жінки, видатної поетеси сучасності — Ліни Костенко. Слова — думки, слова — звертання, слова — крик кожної душі нашої країни. Немає в Україні жодної домівки, яку б обійшло страшне слово — “війна”. Жоден із нас не міг уявити, що той, хто вдавав із себе “брата” принесе горе та сльози. Що біда стояла за нашими дверима. Ворог нахабно сунув лапу на нашу рідну землю.

Весь український народ сьогодні змушений стояти в обороні своєї Батьківщини. ЗСУ — це справжнє покликання, святий обов’язок. Наші захисники та захисниці мають неймовірну силу духу, міцну витримку та непоборне прагнення до перемоги. Та нещадний

ворог створив страшні умови не лише на полі бою, а й по всій Україні.

Кожен клаптик нашої держави відчуває цей страшний біль. Тому сьогодні всі роблять свій внесок у боротьбу з російським злом. Я учениця Баришівської музичної школи. Щодня по Україні лунають сигнали “Повітряна тривога”.

Війна колись закінчиться, я вірю! Та в пам’яті мого покоління ці жахливі мелодії залишаться назавжди, музика жаху нашого сьогодення. 

Шкода, що ці дитячі роки будуть згадуватися не творами Моцарта чи Баха, Лисенка чи Скорика, а звуками моторошних сирен.

В умовах повномасштабної війни неймовірну силу продемонстрував волонтерський рух.

Баришівська громада також є його активним учасником. Це збір коштів для ЗСУ; доставлення продуктів, одягу, медикаментів для тих, хто лишився без домівки; догляд за хворими та інше.

Також велике значення має моральна, духовна підтримка. Наша музична школа ніколи не стоїть осторонь добрих справ і є учасником благодійного руху. Найбільше мене вразило, коли ми з друзями взяли участь у заході з концертною програмою для захисників України, які зараз знаходяться на реабілітації в госпіталі с. Циблі.

Ми поспілкувалися з військовими та передали їм смаколики від учнів школи, їх батьків та викладачів, які напередодні зібрали, долучившись до акції “Передай смаколик захиснику!” Тяжко було дивитися на важкі поранення бійців. Та дивлячись в їхні очі, коли виконуєш свій музичний твір, прочитувалась якась щира вдячність. Але ми вдячні їм ще більше, бо саме вони, ті що там знаходяться, залишили своє здоров’я заради нас, заради дітей, заради майбутнього нашої країни.

Моя мрія — зіграти в день перемоги на своїй скрипці. Зіграти красиву, радісну мелодію. Це буде твір, який я буду згадувати через роки. Це буде день, коли Україна стане щасливою та вільною.

А скрипка грає, серце крає...

І звуки ніжні в світ летять,

Душа із ними замліває...

Загублений шукає рай...