Коли у 2014 році почали бомбити (на той момент у мене було четверо дітей), ми спали в бомбосховищі, їсти не було чого. Потім почали вивозити дітей. Я моталася по всій Україні.

Пам’ятаю, як одного разу йшла, повернула голову, а там такі... летіли. Стріляли дуже. Дітей збирала та плакала, не хотіла виїжджати, але довелося.

Спочатку було дуже важко. І зараз буває важко. Іноді люди допомагають, привозять із церкви продукти. У Горлівці давали допомогу від Ріната Ахметова. Добре допомагали. Потім теж ще отримувала. Ми переїжджали, я була і під Києвом, і в Слов’янську. І ось у Слов’янську я отримувала кілька разів дуже хорошу [гуманітарну допомогу]. Давали на кожну дитину, на дорослих.

Зараз однак стріляють, ми щовечора чуємо.

Мрію, щоб усе закінчилося і було добре.