Мені 38 років, проживала в Снігурівці. 

Перший день війни я зустріла на роботі. Як російські війська зайшли, я була на роботі в оперативній службі, ми не розслаблялися. Виїхати ми не могли.

Питну воду брали з власного басейну, продукти один раз ми отримали під час окупації, один маленькій набір. У перші дні всі скупляли продукти, потім магазини зачинилися і не було продовольства.

Моєму знайомому погрожували окупанти, сказали: «Ставай, ми тебе приб’ємо». Він довго стояв, а потім вони відволіклися, і його відпустили.

Згодом ми виїхали, але не всі: батьки не захотіли. Ми виїжджали під обстрілами, нас було три машини. У мене одна дитина дошкільного віку, а другій 14 років. Дорогу нормально перенесли.

Ми з чоловіком намагались зберігати спокій. Адже діти дивляться на батьків, тому потрібно було триматися.

Важко сказати, коли скінчиться війна. Після перемоги нам буде важко, але не потрібно здаватися. Потрібно шукати позитив і викарабкуватися з усього цього.