Андрія і його дружину вороги хотіли змусити до співпраці, тому багатодітна родина вирішила втекти з окупації попри труднощі: від’їзд ускладнила несподівана травма дитини

Я прокинувся вдома на початку п’ятої ранку від того, що включилось світло, бо люстра працює від пульта управління. Десь вдалині чутно було вибухи. Я одразу зрозумів, що щось почалося, й увійшов до Телеграму, звідки й дізнався про жахливу новину. На роботу йшов на дев’яту ранку, і вибухи та постріли було чутно вже ближче.  

З кожним днем окупації виникали все нові й нові труднощі: то відсутність належних умов у бомбосховищах, то відсутність взимку газу й опалення, то потім поступово зникали ліки, зв’язок та інше. Найбільше шокувала поведінка людей. Також на початку окупаціїї припинилось постачання продуктів до міста. Тож, щоб моїй дворічній дитині взяти молока, мені доводилось йти пішки на інший кінець міста – на околицю, де відбувались перестрілки. Тільки там можна ще було купити домашнього молока у людей.

Коли відключили газ, ми з дітьми спали одягнені в одній кімнаті при включеному на тепло кондиціонері. Їжа та ліки були у нас в запасі, але все одно острах був, щоб діти не заболіли, бо ліків на всіх не вистачило б. І все-таки біда не оминула: влітку дитина отримала перелом берцевої кістки. До обласного центру ніхто не хотів везти дитину, щоб там фахівці, які залишились, зробили рентген та наклали б гіпс. Дякуючи Богові, у нас в райцентрі був хірург, який все зробив. Зараз серпень, і наша дитина ще у гіпсі.

15 липня рашисти забрали мене на підвал. На щастя, в той же день відпустили. І ми в сім’ї прийняли рішення, що мені якнайскоріше потрібно виїжджати, бо як прийшли раз - то прийдуть і вдруге.

Одна наша дитина була в гіпсі, іншій тільки два роки, тому зі мною поїхав середній син. До того ж, у перевізника було лише два вільних місця. Жінка з дітьми теж невдовзі виїхала, бо їй почали погрожувати, щоб діти йшли до школи. Та й дружина ще вчителька, тож рано чи пізно і до неї би прийшли, щоб йшла викладати до них. Зараз ми вже разом, у Києві.        

Вражає допомога, яку моя сім’я отримала від волонтерів та небайдужих людей. Нам з трьома дітьми важко виживати. Дружина у відпустці по догляду за дитиною, але планує виходити на якусь роботу, бо грошей катма. Я ще тримаюсь на роботі і отримую дві третини від зарплати, але до яких пір цю невелику суму будуть платити – невідомо, тож підшукую роботу. Всі речі залишились вдома, бо виїжджали ми лише в одному одязі.