24 лютого о 5.40 я почула вибух, і у мене спрацював будильник. Я почала збиратись на роботу, потім пролунали ще декілька вибухів. Я зателефонувала начальнику і спитала, чи можна залишитись удома. Так для мене починалась війна.

З дому ми виїхали через місяць, а вже наступного дня після нашого від'їзду у сусідні будинки були "прильоти", і більше 10 будинків було пошкоджено.

У 2014 році ми бігли з Донецька і довго скитались по орендованим квартирам. Нарешті, купили житло у місті Лимані Донецької області, але у двадцять другому війна знову нас знайшла. Від війни ми поїхали до Івано-Франківська, де були майже три місяці. Там була дуже дорога оренда.          

Гуманітарної кризи ми не відчули. Щоб зовсім не було краплі води та крихти хлібу - то такого не було. Були дуже виснажені після дороги, були дуже ноги набряклі, тому що травма. Але все переживемо і подолаємо.  Я завжди працюю, сама виховую дитину і опікуюсь бабусею. Моя родина - я, донька 12 років і мати 69 років.

Я працюю юрисконсультом. Хочу отримати освіту психолога, тому що людям потрібна допомога.  

Моя найкраща згадка про дім і про початок війни - мультиварка. Я не знала, куди ми будемо їхати і де жити, тому поклала в неї дві пачки крупи, цукор, сіль і дві пластикові тарілки - їх просто всього було дві. Мультиварка нам дуже допомогла, тепер завжди беремо її з собою.