Моя сім’я – чоловік і дві доньки. Мені 43 роки. Проживали в Степногірську, в перший день війни у підвалі сиділи, бо нас вже бомбили.

Домівку прийшлося залишити. У нас є машина, і ми виїхали, коли обстрілів не було. Зупинилися у Запоріжжі, тому що ближче до дому. Ми інколи туди навідуємося. Радувало під час війни хіба що, коли донька поступила навчатися на фармацевта.

В сім’ї нашій всі переживають, додому хочуть. Майбутнє я уявляю собі мирним, без війни.