У нас все швидко почалося: і ракети, і все інше. Сиділи під обстрілами, а в мене донька і двоє онуків, тож вирішили виїхати. Нас знайомий вивіз на машині. Забрали ми з собою двох котів, а все інше відкрили і випустили: качок, курей… все побігло.

Війна, страшно, повертатися нам немає куди. У нас все розбомбили, весь час йдуть бойові дії за три кілометри від нас. Житла немає, сидимо на орендованій квартирі.

На початку ми жили у Запоріжжі в центрі, в «Діоні», нас там і годували. Зараз на квартирі - тож важко, але донька на роботу пішла. Якось живемо, а що далі буде - не знаю.

Сидимо, чекаємо: може, скоро все закінчиться. Але повертатися немає куди - все розбите. Важко, звісно, але себе чимось займаю.